Уфімська студія " Муха " свого постійного персонажа Буратілло вперше вивела на сцену, чи то пак, на ринок, в форматі мультсеріалу. І це було непогано. У всякому разі, смішно, бредово (в хорошому сенсі цього слова!), Цікаво. Але, всяко поліно знай свій припічок: спроба ігроізаціі, довірена сумнозвісним розробникам з " Сатурн-плюс " була з самого початку приречена якщо не на провал, то, по крайней мере, на вельми сумнівний результат.
Та сама вилка. І черепаха при ній.
Про сюжет адвенчури не можна навіть сказати, що він зроблений "за мотивами" безсмертного твору Толстого (НЕ Льва ). Швидше, якимось боком злегка причетний. Буратілло до свого інфантильного і легковажному прототипу має вкрай віддалене відношення. У версії " Мухи " тато Карло необачно вибирав матеріал для вистругування свого первістка. Чи не варто було, напевно, створювати дерев'яного хлопчика з колишньої плахи. Ось і вийшло - то, що вийшло. Буратілло - типовий "герой нашого часу", він дуже любить гроші, зовсім не проти розважитися з красивими дівчатами, з легкістю обманює всіх, кого вигідно "нагріти" і більшу частину часу проводить в стані, змушує запідозрити його у вживанні якийсь дуже міцний трави. До всього іншого, говорить поліно знаходиться в постійному розшуку з самого початку гри і змушене регулярно ховатися з черговою локації, світ за очі. Якщо протягом декількох перших епізодів Буратілло ще носиться з утопічними ідеями (світле майбутнє, соціалізм, золотий ключик там), то жорстока дійсність, на жаль, дуже скоро повертає його на тлінну землю, де правлять бал "жирні бабки". Ось добуванням цих самих людей похилого віку жінок, тобто, вибачте, грошових знаків, дерев'яний хлопчик і буде займатися протягом практично всього нашого з ним ігрового знайомства.
Бобер-компаньйон. Любить суху деревину.
Оцінюючи роботу творців " Буратілло ", мимоволі доводиться допускати деяку подвійність. Тому що якщо розробникам хочеться відірвати руки, то сценаристам можна з упевненістю винести подяку. Коментарі Буратілло до предметів і явищ навколишнього світу - прекрасні, а діалоги - взагалі казка. Хлопці з " Мухи " перепародіровалі все, до чого дотяглися. Наприклад, черепаха (напевно, Тортилла), яка дістає з неосяжних підштаників платинові вилки і гніт їх поглядом, помітивши нашого героя, повідомляє йому, що він - обраний. Сам Буратілло сміховинно міркує про світле майбутнє, від якого йому, ясна річ, потрібен ключик. Відімкнувши, нарешті, заповітну дверцята, за якою, як ми пам'ятаємо з першоджерела, повинен ховатися ляльковий театр, поліно натикається на повний ... комунізм. Там два піонера з кам'яними обличчями стругають якусь дерев'яну дошку, на стіні - портрет Маркса. Ви замовляли світле майбутнє? Нате!
Піонери не реагують навіть на кульки.
Половину ігрочасов займає сліпий перебір предметів за методом наукового тику. Додамо до цього відсутність озвучення прекрасних діалогів (замість слів кожен персонаж вимовляє кілька характерних звуків - один і той же набір, незалежно від змісту репліки), а також докучливий звуковий фон практично в кожній сцені і отримаємо типовий продукт " Сатурн-плюс " у всій його красі.
Злачне місце. І пляшки, і дівчата ...
" Буратілло " викликає неоднозначні почуття. З одного боку - сміховинні діалоги, живий, веселий сюжет і харизматичний головний герой однозначно заслуговують на похвалу. З іншого - відверто флешевих графіка і, м'яко кажучи, слабка розробка квестовой частини можуть абсолютно вбити бажання грати.
Шанувальникам "російського квесту" або фанатам студії " Муха " проект, можливо, припаде до душі. Для інших же процес проходження " Буратілло " може виявитися просто нудним.
Плюси: сценарій.
Мінуси: все інше.